ЗАМОК БРЕХАЧУ
ЗМІСТ
ДІНАСОВЫ БРІХЛІ
Розділ 1
Того рана Дінас ся пробудив пузно. Протяг ся на постели, удкрыв очи тай наскорі їх закрыв упят, обы мама не уникала, аж сын уже встав.
— Уставай, уставай, Дінасе, — наказовала мама.
— Я щи сплю, — утвітив ун. — Сплю, тай снит ми ся файный сон.
— А ба што ти ся снит? — поінтересовала ся мамка.
— Снит ми ся… Сон за сон, — пробуркотів лиґіник тай, сокотячи, удкрыв єдно око. — Правда-правда!
— Як мож видіти сон за сон? — россміяла ся мама.
— Мож, — потвердив ун. — Сякі сны май інтересні межи всьыма.
Дінас ищи мало полежав, а тогды встав из постели тай яв ся бавити. Ун уже сидів на ґарадичах тай обзирав свою деревляну піштолю, котру ипен типирь изломив.
— Йой, Дінасе, пак нашто сь изломив сяку файну піштоль? — яла ся журити мама.
— Она ся сама зломила, — обяснив Дінас. — Не встиг им ся д нюй и перстом кынути, а вна раз — так хрупнула напул! Правда–правда!
— Ци ты не брешеш? — зазвідала мама.
— Я ниґда не брешу! — гордо утвітив Дінас.
— Но добре, доста ся бавити, — извеліла мама. — Иди ся мый та подь фрыштиковати.
— Уже иду, — утповів сын.
Дінас ся запер у купални тай имив ся пущати на воду шіфкы тай бавити морськый бой и пірату.
— Дінасе, чом ись так довго? — зачала ся журити мама.
— Йой, мамо, пак ты знаєш, што я чиню, — пилувучи вповів Дінас. — Мыву лице, нус, шию. Ищи й ногы помыву. Тай пупиць. Правда-правда.
По фрыштикови Дінас ся зобрав вон, пруйти ся.
— Лиш не йди близько ид путьови, — варовала го мамка.
— Таде, я ніґде и з двора не уйду! — повбіцяв юй сын. — Правда-правда.
Айбо лиш хлопчище уйшов из хыжі, та нараз пугнав на улицю. Попри нього гриміли великі моторы, гурчали тролейбусы, пискали скорі. Дінас изскочив из пішака на горсаґ та мало не трафив пуд колеса великого мотора.
— Неборе, — надтяг голову шофер, — тко ти дозволив бігати по улици?
— Мама, — утвітив Дінас. — Правда-правда.
— Мама, кажеш? — уповів шофер, кой излізав из кабины. — Подьме ид твоюй мамі та зазвідаєме, ци так ото є.
Чоловік ся быв наладив имити Дінаса за руку, кой уд хлопця ся вже и сліда не обстало — нагнав ся так шіковно, як го лиш бировали нести ногы. Кой тікав, та имив ся ґатьми за смітяник, упав тай урвав їх. Айбо наскорі ся пудхопив тай упят побігнув гет.
ЗАГАДОЧНЫЙ ГІНТОВ
Розділ 2
Дінас так тікав, што вказав ся на сліпуй, незнакомуй улици. Ун ся вонь удыхав та став, обы ся пообзирати кругом. По коцці помалы ходили голубы, цвірінькали воробкы, а пуд старыма ворутьми сидів великый супокуйный пес. Ун нагле встав тай потихы пудыйшов ид Дінасови. Хлопчище ся напудив та хотів ся удіти попри пса, айбо тот имив гаркати. Дінас порозумів, што пес го не пустит. Ростраченый, безрадный малый неслух притулив ся д стіні тай чекав, доку тот пуйде гет.
Высоко горі колысала ся стара вілонь. Тихо было безмірно. За даякый час зачали гриміти колеса. Пес нащурив уха тай радусно загавкав. Дінас поникав у того бока тай увидів, што приближат ся гінтов. Ун быв дуже чудный: без коню, из мотором тай грубелезныма колесами. Гінтов ся довюз ид хлопчикови тай став. Роздоперли ся препышні голубі двирі, а з них уйшов ко́чіш у довгому фіалковому плащови тай норончовуй крысани. Ун си натяг крысаню вонь на нус, та изпуд неї было видко лиш широчезный рот.
— Добрый рано, Дінасе, — поклонив ся кочіш тай по цімборськы поглядив пса.
— Удкыть знаєте моє имня? — почудовав ся дітвак.
— О, тебе я добре знаву, — засміяв ся тот повозник. — А де сь пурвав ґаті?
— Ґаті… Ґаті ми попоров єден битанґа, — утвітив Дінас. — Правда-правда.
— А куды пак идеш? — перезвідав кочіш.
— Иду… Иду на цукор, — обяснив Дінас. — Мама ня управила, правда.
— Віруву ти, віруву, — доброжелателно вповів кочіш. — Сідай у гінтов, та завезу тя в бовт.
Ун пудхопив хлопця попуд рукы тай усадив го в кочію. Не встиг ся Дінас намістовати, кой двирцята тріскнули, а гінтов собов цырмнув. Хлопчище ся радостно похлипкововав на мнягкому сідакови тай, довольный, ліг на припирачку. «Огов, — подумав си Дінас тай задер нус. — Вандруву, гикой зуправжньый прінц! Шкода лиш, што ня не видят усі діти из нашого двора!»
Везли ся довго. Так довго, што Дінас ся наконець зачав нервозити та зазвідав:
— Вуйку, куды мы ся веземе?
— Пак сам знаєш — на цукор, — утвітив тот. — Правда-правда.
— А ци далеко бовт?
— Нараз туй — у цинтрі вароша.
— Пай айбо вже сме пруйшли варош! — угойкнув Дінас, кой позирав у оболок.
— Мы ся веземе на цукор, — супокуйно повторив кочіш.
— А ци скорі ся привеземе? — несміло зазвідав Дінас.
— Кой доличиш до трьох, — утвітив повозник.
— Єден, два, три, — остро вповів Дінас. — Чом исме до типирь не прийшли?
Кочіш нич не утвітив, лиш ся зарегонів. Дінас ся напудив.
— Моє дома далеко? — пошептав ун.
— Адтуй є, годен ись видіти у оболок, — махнув руков кочіш.
Дінас ся упят надтяг из гінтова. Кочія ся вже далеко удвезла уд вароша тай ся качуляла хащив.
— Я вижу лиш дерева! — гойкнув дітвак. — Зашто вы фурт брешете?
Кочіш ся зась зарегонів на цілый широкый рот тай пустив гінтов ищи май быстро. Тот ся гнав, гримлячи, через хащі й поля, попри озера и бережкы — наконець извернув зад высоков горов тай став.
ЗАМОК БРЕХАЧУ
Розділ 3
Дінас уйшов вон из гінтова тай уд зачудованя вонь очи протер. Виділо му ся, аж исе сон: сперед нього стояв высокый, грубелезный замок. Ун быв такый цвітный тай красный, гибы вырізаный образчик из книжкы казок. Над його парадныма воротами блискавучыма буквами писало:
Замок Брехачу
— Куды сте ня привезли? — рострачено зазвідав Дінас.
— Сам видиш куды! — утвітив кочіш. — Исе прекрасный королськый замок. Та завто ся радуй тай дякуй ми!
— Туй продавут цукор? — зазвідав Дінас.
— И цукор, и суль, — удповів повозник, вонь ся трясучи уд сміха.
Лиґіник пудыйшов ид замкови тай из інтересом ся зачав роззирати кругом. Каштиль узирав по правді по королськы: стародавньый, из великыма й малыма турнями, широкыма воротами, вызорами из цвітного скла тай стріхов, котра поблисковала золотом. Из боку ворут стояли статуі двох діти. Їхні роты были розтулені так широко, што там ся гніздили вороны.
Туй Дінасови інтересноє тай незвыклоє было ушитко. Обвороженый, хлопчище пудыйшов ид воротам. Они ся потихы роздоперли, тай ун зайшов у замок. Очи му заблискали — так было файно тай припаражено усередині! На падаментах лежали луксошні палацы, оболокы были прибраті завісами из мудроваными кривульками, лампові калапы блисконіли усьыма цвітами веселиці… Дінас ся розникововав довкола и насоложовав ся красотов. Айбо нагодов ся зашпотав топанком за край палаца. Учув ся чудный звук. Дітвачок поникав пуд ногы тай заціпенів: ун пурвав предорогый палац!
«Пак што типирь ме?» — напудив ся Дінас. Ун причапнув, кынув урватый палац и из зачудованьом углипав, аж тот не зуправжньый, ай учиненый из дешевого фарбленого папіря, ги в нюм продавут муку. Ипен спозад сього ун ся так легко пурвав. Дінас устав тай пудыйшов ид оболокови, обы поникати на замковый двур. Лиш ун удсунув завісу, кой и вта ся розорвала надвоє. Лиґіник ся кынув завісы тай увидїв, аж она вчинена из обвивок из пуд цукрý. А крузь оболок не мож было розникати домак нич завто, што місто вучок служили цвітні цідулкы.
Дінас роздопер вызур, та у замок задув вітер. Кой туй хлопчик учув чудні звукы. Ун задер голову удгорі тай увидів як єдна за другов ся тріскавут лампочкы. Указало ся, аж вто были бамбулі з мыла, котрі пукали уд май слабинького дыханя вітерця. Дінас наскорі запер оболок тай ся подав замковыми сіньми дале. Його інтерес притяг часувник из зазулив, котрый висів на стіні. Кой стрілкы указали єдинадцятый час, из вызора ускочило потя тай трычі мекнуло, ги коза.
«Якыйись чудный замок!» — подумав си Дінас.
— Тать доста ся бавити, — уповів кочіш, котрый ся явив из ниудкы. — Подьме.
Ун обыяв хлопця пуд лукеть тай повів у єдні з двери. Кой їх удкрыв, та затручав Дінаса удну.
У БРЕХАЧУ
Розділ 4
Дінас ся указав у великуй хыжи, загороженуй постелями. Серед хыжі за столом сиділо вусім дітваку. Усі были убраті єднако: одна ґатя широка, друга — узка, єден рукав сорочкы куртый, другый — довгый, єден топанок из завстреными передами, другый — из завкруглеными. На головах їм были черлені ковпачкы, што подабали на высолоплені языкы. Лиґіникы ся бавили из шіфков (корабликом). Дінас пудыйшов май близько та увидів, аж исе цуравый ґумійовый чіжем из тычков уд мітлы, місто машты*.
(*дерево, на котрум висят вітрила шіфы)
— А, — вповів єден из хлопцю, кой увидів Дінаса, — ни ищи єдного правдича привели!
— Айно-айно! — пудтвердив Дінас. — Я все говорю лиш правду, правда-правда.
— Но ай як, — захіхоніли лиґіникы. — Ушиткі туй говориме лиш правду! Ци любит ти ся наша шіфка? Ипен исме ї утесали з дуба.
— Брешете, — удлучив Дінас. — исе ґуміовый топанок.
— Знаєш, чом ти ся видит, же йсе топанок? — зазвідали хлопці. — Завто, што лиш єдно в тя ухо.
Напуженый Дінас имив ся за уха, а хлопчища ся маймай зарегонили — издурили новинького. Дінас ся тоже засміяв — любили му ся сякі фіґлі. Ун вонь подумав, як туй ме інтересно тай весело.
— Як ся кличеш? — зазвідали лиґіні.
— Дінас.
— Дінас — валовшный хлопчище! Сідай, Дінасе, на постіль та упочинь ся послі довгого пути.
Ун ся усадив на постели тай… гепнув собов на падамент. Указало ся, аж постели туй тоже не зуправжні. Папірьові пачкы, ид котрым ся лиш кынеш — а вни ся нараз такой покорчат. «Пак а як я туй буду спати?» — подумав напуженый Дінас тай зазвідав:
— Коли я ся верну дому?
— Кой доличиш до пяти, —утвітили хлопці.
Айбо Дінас ся не брав раховати. Уже го єден раз сяк издурили, доста бурш.
У туй минуті удоперли ся двирі, зайшов кочіш тай протяг Дінасови пачок.
— Перебери ся, — велів ун.
Дінас розвив скруток (завитый пакунок) тай увидів ипен такоє цуря, ги в хлопцю. Поміняв го нехотя, айбо ковпак на ся не натяг.
— Не буду носити на голові язык! — дупнув ногов Дінас.
Лиш повозник го не слухав. Ай натяг му на голову брехачуську шапку, а Дінасову истяг гет.
— Ни! Типирь ун поправдішньый брехач! — торжествено вповіли лиґіникы. Они обступили Дінаса кругом тай зановтили:
Дінас, ги порхавка
надув ся, наш правдич.
Ишов на цукор, айбо бавка
Здурила го так, гикой нич.
— Мамка ня зуправді управила на цукор! — Дінас прикусив губу.
Нагле ся вчув звоник тай хлопці, галаманячи, ся верли ид двирьом:
— Уд корольови! Уд корольови!
БРЕХАЧУСЬКЫЙ КОРОЛЬ
Розділ 5
У всьых хыжах ся пороздопирали двирі, тай діти повалили у велику залу. Туй Дінас увидів королськый трон, припараженый золотом. Кой ун пудыйшов май близько, та доникав, аж тот учиненый из старого изломленого стульця, обліпеного туньыми (дешевыми) позолочеными папірчиками. На троні сидів король брехачу — приземковатый дітвачок из завыдреным носом. Рот у нього быв роздзявленый, бо король и на секунду не ставав лопоніти. Голову короля украшала папірьова коруна из черленых позолоченых язычку. На кунчикови кажджого блисконів коштувный камінь — проста склянчана ґомбиця.
Брехачуськый король обникав діти, котрі ся зобрали, пудойняв руку тай сяточно выголосив:
— Хочу вам не вповісти, што не ныні, не ввичері до нас ся привезут некликані гості из сосідського краю. Не ладім ся ид стрічи з нима.
Дінас уже порозумів, аж король брехачу усьоє говорит наспак. Завто його слова ся годит товмачити сяк: ныні вичур прибудут честовані гості из далекого края, та треба ся приладити їх истрітити.
Дівочкы нараз пристали клейити подерті завісы й мальовати папірьові палацы, а хлопці миґнули у парк. Зад них побіг и Дінас.
ПАРК БРЕХАЧУ
Розділ 6
У паркови стояла карусель, рипкали гуцаночкы, блисконіли малі літала, а на рыбникови похлипкововали ся лодькы.
— Як красно! — зрадовав ся Дінас, и не думавучи сів на гуцанку.
Айбо лиш сів, кой — бомц — тай упав долу. Гуцанкы были поприязовані лиш тонкыми ниточками. Росчарованый Дінас побігнув на рінґішпіл (карусель; колоточ). Айбо тот ся ні раз не закрутив. Крыла лїтал были вчинені из соломы та нараз ся казили. Тогды Дінас пудыйшов ид рыбникови, айбо не встиг ступити у лодьку, кой у топанок му ся зачерла вода. Лодька была без денця. Докунця и дерева в паркови были не зуправжні, ай лиш запхані у землю тычки из ряндами місто листя.
Штобулше потята, и вты не зуправжні — лиш изязаноє у ракаш піря з ворон. А звук потячого співаня ся чув из фівкал, у котрі фукав вітер. Та щи й так остро, хоть уха затыкай! Зад рыбником Дінас увидїв корч из космачками (бот Ribes grossularia) тай вер собов ид ягудкам. Ун захотів посмаковати та зорвав май велику, май нагріту сонцьом космачку тай лакомно ї розкусив. Айбо што йсе? Дінас мало зубы не поламав: ягудка была склянчанов ґульов, повнов гурького дыма.
У сись час хлопчикы изязовали ниткы на гуцанках, розвішовали по деревах спаденоє листя, утігали из воды потоплені цураві лодькы, харили рознесеноє воронячоє піря… Ушиткі ся так пиловали, што вонь зопріли: щи треба было устигнути на полуденок сперед тым, як прийдут гості.
ПОЛУДИНОК
Розділ 7
Кой ся вчув звоник полуденкати, Дінас ся вже читаво уголоднів. Усі діти побігли у їдалню тай посідали за довгі столы. Зайшов сокач, котрый нюс горнеці тай выголосив:
— Сербанка з пасульов из дірочками! Мнясні ґулькы з вітру! Морожина з попром!
Усі похапали ожиці, айбо блюдята были порожні. У них не мож было найти ани май друбну пасульку, ани май тушну макаронину. На днови блюдят было видко лиш великі тай малі діры. А сокач лляв та лляв у ні воздуху… Дінас поникав на другых діти. Усі ся чинили, гибы їдят, а дале поклали ожиці тай кухарь їх зазвідав:
— Ци сыті сте?
— Сыті! — голосно гойкнули всі, хоть у їхньых черевах булькало уд голода.
— Дуже доброє было! — довергла єдна дівочка, тай облизала пусту ожицю. Дінас никав на всьых очмеленый. Ун чуствовав, як му ся жолудок искрутив у пясть, а йсі діти ся усмівали тай гладили ся за порожні черева. Тай туй датко гойкнув:
— Гості вже не прибыли! Идім їх не стрічати!
Діти повставали иззад столу тай верли ся уд воротам замка.
ГОСТІ
Розділ 8
Кой прийшли гості, ворота замка удопирали помалы тай торжествено. Видко было, аж оты прийшли из Далекого Востока, завто што они были убраті у турбаны, широкі шовкові ногавиці тай были в них изогнуті мечі.
Чим гості зайшли в замок, нараз изгойкали:
— Вай, яка красота! Ци дорогі туй палацы! А ци луксушні атласні завісы! Як блисконят кріштальові калапы на лустрох! Ищи сме ниґда не виділи сякої парады ани в єднум замкови!
«Негоразд, — подумав си Дінас. — Ци вни посліпли?»
Гості зайшли у велику залу, увиділи королськый трон, котрый блисконів золотом, та так ся почудовали, што вонь роты пороздзявляли.
— Адсись трон кощує май мало міліард золотых монет, — угойкнув єден из гостю. — На цілум світі сякого другого не найдеш!
— Правда-правда, — пристав на йсе брехачуськый король. — Муй трон — майпарадный на світі!
Дале гості нащивили парк.
— Йой! Вай! — чудовали ся упят. — У житьови сме не виділи сякый дивезный парк! Ваші потятка співавут май красно, гикой соловії! А які дужі гуцанкы, нові лодькы, які указні тропічні дерева! Йой!
«Исі гості дурні, воробкы їм пуд шапков! — подумав Дінас. — Бріхлі бріхлями.»
А брехачуському корольови чути хваліня уд гостю было приємно, завто тот фурт прикывовав головов.
— Правда-правда, — лопонів ун, — ніґде у світови сякого парадного парка тай такого читавого замка, ги муй ниє! Тай такого скромного, невказного короля, ги я тоже не найдете ніґде! — Довго ся король хвалив, головов из языкатов коронов махав, а рот му ся не затыкав.
Гості щи мало хвалили парк, замок, подяковали тай ся удклонили. Кой тоты уйшли у сіни, та догонив їх Дінас.
— Не віруйте, — пошептав ун. — Усьоє йсе злуда й неправда! Исе замок брехачу, а вас туй дурят. Даже космачкы на корчох нібашні! Ищи й постели! Я вас прошу, — умоляв Дінас, — будьте добрі, заберіт ня удці з собов! Я бурш не хочу туй быти!
— Та сяк, кажеш! — почудовалися гості. — Дякуєме ти, хлопче, што сь нам розказав правду. Подь за йсе з нами!
Дінас шіковно скочив межи гостю, тай кой усі уйшли за ворота, заскочив у їхньый гінтов. Необавкы они вже и рушили гет уд замка.
— Привезете ня д мамі? — зазвідав Дінас.
— Но де ньит! — помінили ся гості.
— Прекрасно вам дякуву, — уповів лиґіник, щастливый, што так легко му ся повело утікнути из брехачуського замка.
Кой гінтов мало удыйшов та став.
— Годен ись уйти, Дінасе, туй твоє дома, — радусно вповів єден из гостю.
Дінас ускочив из гінтова та вонь сів уд того, што увидів: они впят стояли пуд замком брехачу! Гості ся так регонили, што уйшли вон из гінтова, та позмітовали з ся турбаны, плащі тай мечі. Заскоченый Дінас увидів, аж гості были не зуправжні, ай ото ся перебрали хлопці-брехачі. Його маймай обманули…
Замок ся вонь тряс уд дьитинськых сміху. Туй и сам король надтяг голову из розбитого оболока та так ся регонив, што и корона му з головы спала.
Даже вороны повызирали из роту статуй тай глумливо каркали из безрадного Дінаса…
ДІНАС СЯ ЖУРИТ
Розділ 9
Потемок. Дінас лежит на постели — чисто на падаментови, прикрытый дарабом папіря из пуд тайстры. Так му было твердо, студено и неладно, што цілу нуч ун ся не муг намістовати, крутив ся, а кой над рано наконець задримнув, та вже задули в горн — час уставати, тай избудили го.
На фрыштик Дінас дустав пікницю из прутя тай соленый чай. Посюм ушиткі пушли правити завісы, котрі ся за нуч подерли. Дале упят изязовали ниткы на гуцанках тай вішали листя из рянду, котроє спало. За сим пуднимали картонні ворота, што їх убалив вітер. Дале — наново фарбили папірьовый палац. Ищи раз пуднимали вбалені ворота. Упят ладили гуцанку. Тай упят платали завісы. И сяк без кунця-края. Фурт єдно. Лиш искончиш — маймай мусиш зачинати. А королик лиш ся прохожовав важно та хвалив:
— Шіковні сте! Файно пофарблено, сто году услужит! Майстры!
Барз добрі сте поклали ворота, ниґда не впадут! Наш замок май бізувный, май красный тай май луксушный на світі!
Докы ун лопонів, нечекано уд замка ся удвалила ціла турня. Лиґіньчукы ся засуєтили тай имили ся ладити тай пуднимати ї вдгорі, айбо кынули другу турню та и вта тоже упала вдолину. А як турні годні не падати, кой они зліплені из сухых лопуху.
Доку діти мештерили, єден из хлопцю ся закоравив:
— Я ї не буду бурш пуднимати, кой итак упаде!
Король лускнув си в долоні, тай нараз прибігли його помочникы.
— Не замыкайте го в темници! — указав на розвытого дітвака.
Дінас ся домак зажурив.
«Утікну удці, — подумав си, кой упят ладив тоту ипен завісу. — Я втікну ныні вночи!»
БІГОТА (УТІКАНЯ)
Розділ 10
Як уповів, так и вчинив. Кой усі поспали, Дінас ся потихы убрав тай удопер двирі спални. Наперсткы уйшов из хыжі тай рушив ся сіньми. У темноті ун напытав великі надоперті вонкові двирі, проховз ся на двур тай повбзирав ся. Замок нитко не дозирав! Из неба никав благый місяць, блисконіли дзвіздочкы, а вороны мирно спали у пысках статуй. Дінас полівлено вздыхнув тай нагнав собов так скорі, як лиш муг.
Біг так довго, уже ся вонь зачало провидньовати. Кругом ся простерли безмірні незнакомі поля тай хащі. Дінас ся притулив ид товстуй сосні: добре, кой дерево зуправжньоє, кой співавут живі потятка! Хлопчик си зорвав яфен, поклав ягудку в рот тай вонь исквичав уд благоты. Ниґда нич май доброго Дінас не їв! Исе вам не цурава дзяма!
Кой мало в хащи попочив, ун зась уйшов на путь тай ишов дале, доку не вчув иззад себе, як реве мотор. Дінас ся напудив, аж ото на нього ся завзяли на гінтові. Варувучи ся, ун ся повбзирав тай увидів великый мотор. Ун пудойняв руку тай тот став.
— Добрый динь, — поклонив ся Дінас.
— Добрый рано, — утвітив шофер.
— Вуйку, будьте добрі, пудвезіт ня, — попросив ся хлопчище.
— Я не вожу брехачу, — твердо утвітив чоловік тай повюз ся гет.
Май пузно Дінас стрітив ищи дакулькох вандрувнику. Айбо кажджый, тко го видів, гойкав:
— Никайте, брехач иде!
Но май велика біда ся стала у вароши, у котрый Дінаса привюх сись путь. Лиш ся лиґіник указав на улици, кой го нараз обступили діти, псы, коты — ба и воробкы ся злетіли поникати на нього.
— Брехач иде! — гойкав люд. — Ни, брехач, подьте поникати.
Изганьбленый Дінас убіг гет из вароша мало не ревучи тай ляг на поляні. «Пак што буде тогды, — думав ун, — кой ся верну у наш варош, на нашу улицю, до нас до хыж? Усі ся дузнавут, аж я брехач, та мут на ня вказовати перстома тай глумити з ня ся? Придає ня сесе цуря!»
Дінас порозумів, аж треба ся изнебыти шатя, у котроє быв убратый. Лиш тогды ун буде мусіти вандровати голый. А тогды му ся встане ганьба на всьоє житя.
Не было ся де діти. Дінас убалив голову вдолину тай поплентав ся назад у замок брехачу. Типирь ун порозумів, чом го нитко не сторожив: аж ись утік, набізувно ся вернеш!
Бурше того, коло ворут Дінаса вже чекав тушнинькый хлопчик. Ун цоркав ключами в руках тай твердо вповів:
— По королському розказови тебе не запиравут у темници на три днины! Подьме!
ТЕМНИЦЯ
Розділ 11
— Там не так и недобре — промымляло дітвача, котроє вело Дінаса долу ґарадичами. — Без мыши тай поткану. Меш у беспеці тай буде ти весело.
Они изыйшлии у глыбоку пивницю. Там было барз тісно тай хмураво. Напуженый Дінас никав на чорні таинствені діры в стінах.
— Полюбит ти ся, меш видіти, — супокуйно казав хлопчище-дозирач, кой уходив гет. — Упочинеш ся мало, успиш ся, тай нитко з тобов туйкы не убабрат.
Ун замок двирі тай забрав из собов вілоньку гет. Дінас ся обстав сам. Было темно, лиш крузь узку росколину горі пробивало ся блідоє світло. Хлопчик боязливо поникав на таинствені діры в стінах тай густу паучину. Ун сів на зимлю та побайловав ся успокоити: «Я си туй тихо посижу та почекаву, доку ня пустят вон. Ушитко буде добре».
Якыйись час было пудозріло тихо. Дале ся вчуло чудноє скребтаня. Дінас напнув уха. Звук ся повторив, тай у глыбині пивници закліпкали чорні тіні. Хлопчище подеревів. Тіні бігали уд діры д дірі тай приближали ся штодале май близько ид Дінасови.
— Тко туй? — голосно угойкнув ун.
Нагле сперед нього указав ся грубый потканище. Дале щи єден, тай ищи. Три потканы бігали му по ногах тай кукали на нього свойими малыми лакомными очима. Уд страха Дінасови имили цоркотати зубы. Ун собов вер ид замкнутым двирьом, зачав по них дуркати пястьома тай загойкав:
— Испасіт! Спасайте!
— Што ся діє? — учув ся голос тушнинького дітвачка.
— Напали на ня потканы! — гойкав Дінас.
У тот мах єден из них имив ся зубома за Дінасову лабу.
— Они ня рвут на дарабы! — гойкав темнишник.
— Не гойкай, — рюк му дозирач. — Ай лігай на падамент та качуляйся из єдного бока на другый, тогды поткан ид тобі й не пудыйде. Дінас увидів, як єден поткан маймай го побайловав укусити, айбо пуд кліп ока ся звернув дуба. Потканы ся цурікнули. Запертый ся брікав тай крутив, упят тай упят. Лиш ун ставав попочити, кой потканы зачинали грозно приступати. Дінас истрачав дых тай фучав, айбо ун ся дале качуляв по твердуй камнянуй земли, докуть мав силы. А тогды ляг, закрыв очи и безрадно ся извив у клубок:
— Бурш им не годен…
Нагле Дінас учув дітваку:
Позирайте, лиґіні-цімборове,
Дінасова ся качат голова.
Бойит ся не лиш тіне свої,
А даже бавкового поткана.
Дінас пудойняв уморену, убліплену паучинов голову тай увидів трьох лиґіньчуку. Явили ся из ниудкы, регоніли ся и держали у руках мотузкы, ид котрым были приязані бавлінкові механічні пацкуны…
НЕЗНАКОМЫЙ ХЛОПЧИК
Розділ 12
Упят ишли лудні, испласлі дны. Ушиткі чинили ипен оту нехосенну, никому нетрібну роботу, марницю. Дінас исхуд тай побліднів. Хлопчище нияк не муг навыкнути ид сербанці из дірами тай вітряным мнясным ґулькам, ид фалшивуй постели тай чалуствови (обмані). Його упят были замкли у темници, позад того, што удказав ся співати гімн за ото, же брехачуськый замок май указный, а його король — май справедливый.
Єден раз понад вичур, кой требало сто пятый раз правити ловґанку, Дінас ся так уморив, што пушов си у закуток парка удпочити. Ун сів коло плота тай зачав потихы ревати. Хлопчик думав за мамку, за домуство, за ото, як му было добре. «Я ся ачий бурш ниґда не верну дому», — ныв Дінас.
— Хлопче, чом ты так жалустливо ревеш? — учув ся дітинськый голосок.
Дінас пудвів голову тай увидів лиґіня, котрый стояв из другого боку загороды. Бізуно ун не місный, завто што не мав на сиі цуря, ги в брехачу тай из сочуством никав на Дінаса.
— Хочу д мамі, — признав ся нещастный Дінас та упят зафынькав.
— Тогды лізь через плут та тіч дому, — щиро го нарадив хлопчище.
— Уже-м байловав тікати, — признав ся Дінас. — Айбо кажджый, тко ня видів у сюм ряндю, нараз розумів, аж утік им из замка брехачу. Было ми ганьба, та завто-м ся и вернув.
— А тко вто брехач? — зазвідав хлопчик.
— Хыба ты не знаєш? — почудовав ся Дінас. — Май добре буде, обы сь и не знав, — журно вповів Дінас тай пустив голову долу.
— А де є тот замок брехачу? — упят зазвідав хлопчик.
— Адтуй, — указав Дінас.
— Не вижу го, — хлипнув головов дітвак.
— Чудно, — не розумів Дінас, — Пак ун близько тай добре го видко.
Ун ся впят розревав.
— Не суєть ся, — успокойив го хлопиць. — Знаєш, што-м ся надумав? Побігну дому тай принесу ти даякоє своє цуря.
— А кой тя твоя мамка зазвідат, аж нашто ти? — зазвідав Дінас.
— Тогды я юй уповім, аж… Уповім, аж истратив им, — утвітив лиґіник.
— Йой, таде! — Вер на нього серпкый позирк (остро поникав) Дінас. — Тогды ты тоже меш брехач.
— Пак та што чинити? — суєтив ся дітвак.
— Принеси ми даяку цурину, а мамці вповіш правду, — порадив му Дінас.
Малый наскорі побігнув тай уже ся й вернув из прилаженым цурьом. Оно было на Дінаса погузкоє, айбо ун ся итак перебрав тай переліз через плут.
— Дякуву ти, цімборе, — уповів ун. — Я ти набізувно верну сесе цуря. До стрічі.
Дінас ся зобрав ити тай ся повбзирав, обы напосліда ищи раз кукнути на замок. Айбо — о, чудо! — уже го не было. Исчез, гибы там и не стояв. Ачий замок не видят оты, тко не вбратый у брехачуськоє шатя. Та завто го дітвача и не виділо.
ДОМА
Розділ 13
— Де-сь быв? — зазвідала мамка Дінаса, кой ся тот вернув. — Чом на тиї чужоє цуря?
Сын ся поганьбив та схылив голову долу.
— Быв им у замкови брехачу, — утвітив ун. — Моє цуря ся обстало там. А исе ми позычив незнакомый дітвачок.
Мама нич не утвітила, лиш ласкаво погладила сына по голові.
Потум Дінас заїв зуправжньої сербанкы з пасулив тай зуправжньої морожины. Айбо ун ся журив, бо не годен быв перестати думати за хлопчику тай дівочок, котрі ся встали у замкови брехачу — тай не знати, коли удты уйдут…
«Замок Брехунів»
Литовськоє выданя «Melagių pilis»
Vytautė Genovaitė Žilinskaitė, 1968, 2023